Чоловік стверджував, що виконавець неправомірно здійснив перерахунок аліментів після досягнення дитиною повноліття: що вирішив Верховний Суд

Чоловік, який мав платити аліменти, посилався, що дії державного виконавця є неправомірними, оскільки остаточний розрахунок заборгованості складений після досягнення дочкою повноліття.

Верховний Суд зазначив, що такі посилання є необґрунтованими, оскільки виконавче провадження не було закінчено через недотримання боржником вимог Закону щодо надання інформації про свої доходи та її приховування.

Відповідну позицію ВС висловив у постанові від 27 квітня 2023 року (справа № 490/15006/14-ц).

Обставини справи

У квітні 2020 року чоловік звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Скарга обґрунтована тим, що рішенням Центрального районного суду Миколаєва від 5 лютого 2015 року з нього на користь дружини стягнено аліменти на утримання доньки у розмірі 1/4 частини від усіх видів його доходу щомісячно, але не менше 30% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 9 грудня 2014 року і до досягнення дитиною повноліття.

Він належним чином сплачував аліменти, що підтверджується складеними розрахунками державного виконавця.

Державний виконавець всупереч нормам Закону від 2 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» 30 березня 2020 року, після досягнення дитиною повноліття, здійснив перерахунок аліментів, визначивши заборгованість у розмірі 567 089 грн. У зв`язку з цим державний виконавець встановив йому тимчасові обмеження та нарахував штраф і виконавчий збір.

З урахуванням заяви про збільшення вимог (квітень 2021 року) просив: визнати неправомірним складений державним виконавцем у виконавчому провадженні розрахунок заборгованості від 30 березня 2020 року зі сплати аліментів; визнати неправомірними дії державного виконавця щодо винесення постанов від 30 березня 2020 року про встановлення тимчасового обмеження у праві полювання, тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами, тимчасового обмеження у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями матеріальними снарядами несмертельної дії, тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України; визнати неправомірними дії державного виконавця щодо винесення постанови від 14 квітня 2020 року про арешт коштів на банківських рахунках заявника; визнати неправомірними дії державного виконавця щодо винесення постанови від 15 квітня 2020 року про накладення штрафу; визнати неправомірними дії державного виконавця щодо винесення постанови від 24 березня 2021 року про стягнення виконавчого збору.

Рішення судів

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 8 червня 2021 року закрито провадження у справі в частині скарги на дії державного виконавця щодо винесення постанов від 15 квітня 2020 року про накладення штрафу та від 24 березня 2021 року про стягнення виконавчого збору. Роз`яснено чоловіку, що розгляд справи у цій частині віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Постановивши ухвалу про закриття провадження у вказаній частині, суд першої інстанції виходив із того, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, зокрема судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів відносяться також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 8 червня 2021 року скаргу чоловіка задоволено частково. Визнано неправомірними дії державного виконавця щодо винесення 30 березня 2020 року постанов про тимчасове обмеження у праві полювання, у праві керування транспортними засобами, у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями матеріальними снарядами несмертельної дії, у праві виїзду за межі України. В іншій частині задоволення скарги відмовлено.

Відмовивши у задоволенні скарги в частині неправомірності проведення перерахунку розміру заборгованості зі сплати аліментів у 2020 році, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець здійснила цей перерахунок відповідно до статті 195 Сімейного кодексу.

Оскільки на 30 березня 2020 року у заявника була заборгованість зі сплати аліментів, то державний виконавець відповідно до норм закону наклав арешт на його кошти на банківських рахунках.

Частково задовольнивши скаргу, суд першої інстанції дійшов висновку, що 30 березня 2020 року державний виконавець передчасно застосувала до боржника обмеження, оскільки боржник був позбавлений можливості ознайомитися з розрахунком заборгованості від 30 березня 2020 року та погасити цю заборгованість.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2021 року апеляційні скарги чоловіка і жінки залишено без задоволення, апеляційну скаргу ДВС задоволено.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 8 червня 2021 року в частині визнання неправомірними дій державного виконавця щодо винесення постанов від 30 березня 2020 року про встановлення боржнику тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, тимчасового обмеження у праві полювання, тимчасового обмеження у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні скарги. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновок суду першої інстанції в частині відмови у визнанні неправомірним розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 30 березня 2020 року, здійсненого державним виконавцем та постанов про арешт коштів від 14 квітня 2020 року є правильним.

Державний виконавець правомірно здійснила перерахунок заборгованості зі сплати аліментів, оскільки чоловік упродовж виконавчого провадження декілька років приховував факт отримання доходів за кордоном.

Стягувач звернулась до державного виконавця із заявою про перерахунок заборгованості зі сплати аліментів до досягнення їх спільної з боржником дочки повноліття.

У частині ухвалення нового рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки статтею 71 Закону не встановлено обов`язку державного виконавця перед винесенням оскаржуваних постанов про обмеження прав боржника повідомляти його про наявну заборгованість, то винесення оскаржуваних постанов у день складання розрахунку заборгованості узгоджується з нормами законодавства. Достатньою підставою для застосування тимчасових обмежень є встановлення факту наявності заборгованості за певний період, передбачений законом, та в певному розмірі. Отже, не можна вважати, що дії державного виконавця були неправомірними.

У серпні 2021 року чоловік надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Центрального районного суду та постанову Миколаївського апеляційного суду.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду першої та апеляційної інстанцій є помилковими, суди повинні застосувати статті 39, 40, 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Стягувач до 13 листопада 2019 року не зверталась до державного виконавця із заявою про перерахунок заборгованості.

Державний виконавець провів розрахунок заборгованості зі сплати аліментів з недотриманням статті 183 СК України, не з`ясував природу та джерело походження коштів на рахунку боржника відповідно до частини другої статті 195 СК України.

Суди не врахували правових висновків Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 5 серпня 2020 року у справі № 464/6206/18, від 15 липня 2020 року у справі № 645/5637/15-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 2-751/2007, постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 201/10328/16-ц.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІД Конс»).

Право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, повинно розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Предмет скарги заявника на дії державного виконавця стосується правомірності проведення перерахунку заборгованості зі спати аліментів від 30 березня 2020 року та винесення постанов про накладення арешту на кошти боржника на банківських рахунках і встановлення заходів тимчасового обмеження для чоловіка.

Відповідно до матеріалів справи стягувач звернулась до органів примусового виконання судових рішень із заявою про встановлення реальних доходів боржника, направлення запитів щодо надання копій документів, що підтверджують стаж роботи на суднах, та наявність коштів на рахунках боржника за період з 2015 року до 2019 року, оскільки державний виконавець стягує аліменти у частині не від фактичного доходу, а від середнього заробітку для відповідної місцевості, що підтверджено такими документами: заявами-зверненнями жінки; дорученням Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 30 вересня 2019 року; дорученням Управління забезпечення примусового виконання рішень Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 19 березня 2020 року.

Вказане спростовує доводи касаційної скарги, що жінка до 13 листопада 2019 року не зверталась до державного виконавця із заявою про розрахунок заборгованості.

Згідно з вимогою державного виконавця від 2 вересня 2015 року було зобов`язано боржника з`явитись і надати інформацію про отримання доходу за період з 1 грудня 2014 року до 1 вересня 2015 року. Згідно з вимогою від 30 серпня 2016 року зобов`язано усунути порушення статей 5, 11,12,74, 90 Закону № 606-XI.

На ці вимоги державного виконавця боржник надавав письмові пояснення від 28 жовтня 2015 року, що він не має офіційного доходу, з травня до жовтня 2015 року знаходився на заробітках за кордоном, працював на судноремонтному заводі і отримував заробітну плату у розмірі 3 500 грн і від 4 вересня 2019 року, що не має постійного фіксованого доходу.

Відповідно до частини шостої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XI (чинний на час відкриття виконавчого провадження) боржник зобов`язаний: утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасно з`являтися за викликом державного виконавця; письмово повідомляти державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Боржник зобов`язаний за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини (пункти 3, 4 частини п`ятої статті 19 Закону).

Відповідно до матеріалів справи боржник не надавав на вимогу державного виконавця будь-яких документів на підтвердження майнового стану. Водночас за заявою-зверненням стягувача державний виконавець встановила, що боржник придбавав за період, визначений для стягнення з нього аліментів, майно, зокрема автомобіль та квартиру, мав роботу і доходи, що підтверджено виписками з його особових рахунків та послужною книжкою моряка.

Вказані документи підтверджують факт працевлаштування боржника протягом 2015-2019 років на суднах іноземних компаній з відповідною оплатою праці.

У матеріалах справи немає доказів, що систематичні щомісячні зарахування коштів на особові рахунки заявника не є його доходами, з урахуванням його працевлаштування згідно з послужною книжкою моряка.

Посилання у касаційній скарзі на неправомірність дій державного виконавця з перерахунку заборгованості є безпідставними з огляду на таке.

Згідно з частиною четвертою статті 194 СК України заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею 23 років.

Посилання заявника на те, що дії державного виконавця є неправомірними, оскільки остаточний розрахунок заборгованості складений після досягнення дочкою повноліття, є необґрунтованими, оскільки виконавче провадження не було закінчено через недотримання боржником вимог Закону щодо надання інформації про свої доходи та її приховування.

Доводи касаційної скарги, що суди не застосували статті 39, 40, 71 Закону є необґрунтованими, зводяться до власного тлумачення позивачем підстав для закриття виконавчого провадження, є аналогічні доводам апеляційної скарги, обґрунтовану оцінку яким надав суд апеляційної інстанції, з висновками якого погоджується Верховний Суд.

Заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, від 8 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.

Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 645/5637/15-ц, провадження № 61-23011св19, від 13 січня 2021 року у справі № 2-751/2007, провадження № 61-15422св20 сформульовано висновок, що спір між сторонами виконавчого провадження (стягувачем і боржником) щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів підлягає вирішенню у порядку позовного провадження або шляхом подання скарги на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів, що не суперечить висновкам судів у справі, що переглядається.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 201/10328/16-ц, провадження № 14-192цс18, від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц, провадження № 14-496цс19, викладено висновок щодо питання юрисдикції розгляду скарг на дії державного виконавця з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, що узгоджується з висновками судів у справі, яка переглядається.

Правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 5 серпня 2020 року у справі № 464/6206/18, провадження № 61-18142св19, сформульовані за інших фактичних обставин, тому не є застосовними у справі, що переглядається.

Отже, ВС касаційну скаргу чоловіка залишив без задоволення.