Застосовуючи інформаційні технології в судочинстві, необхідно забезпечити право на справедливий судовий розгляд

Впровадження інформаційних технологій у судову діяльність відбувається поступово, законодавець врегулював не всі аспекти їх застосування. Тому суди, зокрема Верховний Суд, стикаючись із питаннями, які не врегульовані нормами процесуального права, звертаються до практики Європейського суду з прав людини, адже першочерговим завданням для судової системи є забезпечення права на справедливий судовий розгляд справи.

Про це сказала суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Наталія Сакара на вебінарі «Диджиталізація цивільного судочинства та забезпечення права на доступ до правосуддя. Використання інформаційних технологій для належного повідомлення учасників справи», організованому Асоціацією правників України спільно з ВС 25 квітня 2023 року.

Суддя звернула увагу на кілька постанов ЄСПЛ, у яких висловлені правові позиції, пов’язані з питаннями щодо використання інформаційних технологій і забезпеченням доступу до суду.

У справі «Lawyer. Partners a.s. v. Slovakia» (рішення від 16 червня 2009 року) ЄСПЛ вказав, що відмова судів через брак обладнання у прийнятті позовних заяв в електронній формі порушує право на доступ до суду. В цій справі національний суд відмовив у прийнятті позовної заяви, до якої були додані докази на електронному диску, оскільки суд не мав обладнання для прочитання диску, при цьому законодавство країни передбачало можливість звернення до суду в електронній формі.

В іншій справі – «Xavier Lucas v. France» (рішення від 9 червня 2022 року) ЄСПЛ зазначив, що відмова судів прийняти до розгляду апеляційну скаргу, подану в паперовій формі, замість електронної через неможливість заповнити її належним чином внаслідок недоліків програми, що використовується для заповнення формуляра, становить надмірний формалізм і підриває справедливість судового розгляду.

А у справі  «Tence v. Slovenia» (рішення від 31 травня 2016 року) ЄСПЛ зазначив, що будь-які перебої в роботі електронної системи документообігу, внаслідок чого заяви та додані до них додатки не змогли надійти до суду, повинні тлумачитися на користь особи, яка зробила все, що від неї залежало, для належного виконання своїх обов’язків.

Наталія Сакара розповіла також про основні підходи Верховного Суду до застосування інформаційних технологій. Зокрема, вона зазначила, що КЦС ВС вважає за можливе надсилання електронних документів до суду не лише через електронний кабінет у системі ЄСІТС, але й на офіційну електронну адресу суду. Однак це питання зараз перебуває на розгляді Великої Палати ВС (ухвала КЦС від 22 червня 2022 року у справі № 204/2321/22), оскільки Касаційний адміністративний суд у складі ВС висловив іншу позицію.  

При цьому, наголосила доповідачка, якщо документ надсилається на електронну пошту суду, він обов’язково повинен бути підписаним ЕЦП. «Якщо документ підписаний на папері та відсканований, але не підписаний ЕЦП, суд його поверне. Якщо відсканований непідписаний власноручним підписом документ підписаний ЕЦП, то таке допускається», – відповіла Наталія Сакара на питання учасників заходу щодо оформлення електронних документів.   

Водночас вона зауважила, що судовий збір за подання заяви в електронній формі сплачується із застосуванням понижуючого коефіцієнта 0,8. Такий судовий збір можна сплатити в електронному кабінеті банку, а квитанція, що надходить на електронну адресу, є документом на підтвердження його оплати онлайн.

Суддя розповіла й про особливості оформлення електронних документів, що підтверджують повноваження представника.

Крім того, вона звернула увагу на додаткові обов’язки працівників суду у зв’язку з реалізацією учасниками справи їх права на звернення до суду в електронній формі. Зокрема, працівники суду зобов’язані здійснювати перевірку заяв, які надходять до суду в електронній формі, на предмет їх підписання ЕЦП. Також вони повинні перевіряти офіційну електронну пошту суду на наявність повідомлень і своєчасно передавати їх для реєстрації.

Сьогодні дуже актуальним є питання щодо повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи. Наталія Сакара навела як приклад рішення ЄСПЛ у справі «Stichting Landgoes Steenbergen and Others v. Netherlands» від 16 лютого 2021 року, в якому зроблено висновок, що повідомлення учасників справи про ухвалене рішення, зроблене лише в електронній формі (в тому числі розміщення в мережі «Інтернет»), вважається належним, якщо викладення інформації саме в такий спосіб є передбачуваним тобто закріпленим на законодавчому рівні, послідовним, доступним для чималої кількості осіб і зрозумілим, створює можливість для особи дізнатися про рішення, яке потенційно може впливати на її права. При цьому необхідно враховувати, чи має адресат доступ до комп’ютера, чи вміє ним користуватися тощо.  

Доповідачка зазначила, що з набуттям чинності новою редакцією ЦПК України з’явилася можливість повідомляти учасників справи, направляючи повідомлення на офіційну електронну пошту. Вона розповіла, яка пошта вважається офіційною, а також зауважила, що ВС враховує складнощі з повідомленням учасників, що з’явилися останнім часом через виїзд багатьох громадян за кордон, окупацію частини територій України тощо, і застосовує «презумпцію обізнаності». Йдеться про те, що коли учасник справи зазначав певну електронну адресу як свою в наданих до суду документах або вів листування із судом з певної електронної адреси, вочевидь він бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовував суд. З огляду на це суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно.  

Стосовно повідомлення через оголошення на офіційному вебсайті судової влади Наталія Сакара сказала, що треба зважати на специфіку учасників судового процесу. В такий спосіб можна повідомляти будь-якого учасника, якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження або місця роботи – на тимчасово окупованій території, якщо немає офіційної електронної адреси. До таких територій прирівнюються ті, на яких ведуться бойові дії. Через відсутність поштового сполучення з рф і Білоруссю в такий спосіб повідомляються й особи, які знаходяться на відповідних територіях. Якщо ж учасник перебуває на підконтрольній Україні території, то повідомляти шляхом оголошення на вебсайті судової влади можна лише відповідача, третю особу, свідка, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, та заінтересовану особу у справах про видачу обмежувального припису.

Крім того, суддя зупинилася на особливостях вирішення питання щодо можливості розгляду справи з використанням відеоконференції. Вона наголосила, що ухвалення такого рішення – це право, а не обов’язок суду. Ухвала про відмову в задоволенні такого клопотання не оскаржується окремо до апеляційного суду, однак заявник може висловити незгоду з таким рішенням в апеляційній скарзі на рішення по суті. Також Наталія Сакара зазначила, що копія заяви про розгляд справи в режимі відеоконференції повинна надсилатися іншим її учасникам; задоволення відповідного клопотання одного учасника не означає, що й інші можуть брати участь у засіданні з використанням відеоконференції; клопотання може бути подане стосовно одного засідання або всіх засідань у справі тощо.  

Також Наталія Сакара розповіла про електронні докази, зокрема їх форми, що таке оригінал електронного доказу, про допустимість копій (паперових копій) електронного доказу, про дослідження, оцінку та витребування електронних доказів тощо.

Презентація Наталії Сакари – https://bit.ly/3m4nOHi.