ВСУ - застосування гарантій захисту трудових прав викривача корупції

У постанові Верховного суду України від 19 квітня 2023 року (справа № 761/8294/21) роз'яснено застосування гарантій захисту трудових прав викривача корупції.

Суть справи: позивач оскаржив у суді звільнення з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, вказавши, що:

-   він є посадовою особою, відповідальною за реалізацію Антикорупційної програми підприємства (Уповноважений), однак його звільнили без погодження з НАЗК;

-  за результатами службового розслідування було запропоновано накласти дисциплінарне стягнення також на інших осіб, але санкції застосовано лише до нього;

- він неодноразово повідомляв керівника підприємства про те, що є викривачем корупції.

Суд першої інстанції задовольнив позов, апеляційний суд скасував це рішення, відмовив у задоволенні позовних вимог, у тому числі з тих підстав, що попередня згода НАЗК не потрібна.

Верховний Суд у складі колегії Касаційного цивільного суду задовольнив касаційні скарги НАЗК та представника позивача, скасував постанову апеляційного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції.

Правові висновки ВС

Загальні засади гарантій захисту трудових прав викривача закріплені в Директиві Європейського Парламенту і Ради ЄС 2019/1937 від 23 жовтня 2019 року про захист осіб, які повідомляють про порушення законодавства Європейського Союзу.

Закон України «Про запобігання корупції» гарантує незалежність Уповноваженого (викривача) від впливу чи втручання в його роботу, що реалізується, зокрема, через механізм отримання від НАЗК згоди на його звільнення, якщо воно відбувається за ініціативою керівника. Надання згоди НАЗК у цьому випадку спрямоване на запобігання звільненню уповноважених через їхні повідомлення про факти корупційних і пов’язаних із корупцією правопорушень.

Звільнення Уповноваженого без отримання згоди або всупереч обґрунтованій відмові НАЗК в наданні згоди на звільнення такої особи є порушенням п. 2 ч. 5 ст. 64 Закону «Про запобігання корупції».

У ч. 1 ст. 53-3 Закону України «Про запобігання корупції» зазначено - права викривача (уповноваженого) виникають з моменту повідомлення інформації про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону. Отже, особа набуває статусу викривача з моменту повідомлення інформації про порушення вимог Закону іншою особою.

При цьому передбачені ст. 53-4 Закону гарантії застосовуються не лише за фактом того, що особа є викривачем, а за умови наявності зв'язку між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривача.

Водночас наявність такого зв'язку презюмується й обов'язок доказування його відсутності покладається на відповідача (ч. 5 ст. 21 Директиви, ст. 81 ЦПК України).

ВС зазначив: «Встановивши, що позивач набув статусу викривача з моменту повідомлення інформації про корупційне порушення  іншою особою, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивача було звільнено з порушенням вимог абзацу 2 частини першої статті 53-4 Закону, оскільки відповідач застосував до позивача, який має статус викривача, негативні заходи впливу, які хоч і носять ознаки формально правомірних, водночас носять явно вибірковий характер, оскільки не були застосовані до інших працівників у подібних ситуаціях, а застосовані виключно до позивача без згоди НАЗК».

Постанова Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 761/8294/21 (провадження № 61-4650св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110395768.